Учасник №10

Ти, як генератор щастя, працюєш на моєму паливі, робиш кольорові салюти з метеликів.

Навіть не помічаю оголені сухожилля дерев, яким боляче без листя.

Навіть не помічаю бензинові сльози землі , закованої у асфальт, яку вже не вставляють вихлопні гази, наповнюючі її легені.

Вона вже навіть стомилась розсовуватись під ногами суцко-менеджерів і спалювати їх в собі.-Не лізе! Так, саме тих фалосів, в яких замість серця кам’яна свиня, куди вони щодня закидають бабло , за яке готові перегризти дріт Сонця.

Навіть не помічаю криків мертвих тварин в наших шлунках, як вони б’ються на волю.

Може це кохання?..

Учасник №11

І хто це, хто це, хто це, хтоце, хтоце????????

Це вже ніхто. Раніше це був чоловік, що ходив на Павло-Кічкас ловити мертву рибу.

Сам, кажуть, колись працював на заводі,

Та необережно закохався у чорні хмари над совковими спорудами,

Тому весь час ходив ловити мертву рибу на Павло-Кічкас.

Рибу, червону від мідної руди.

Рибу, чорну від вугілля.

Чорні гори, червоні ріки.

Навіть покинув роботу на заводі, пестив кішечку з тоненькою мордочкою,

Годував її рибинами…

Сам. Кажуть, плів тенета.

Пив і рибалив, рибалив і пив, пив і рибалив, рибалив і пив.

Його дружина дуже ревнувала його до чорних ґверових хмар,

Тому народила йому дочку і пішла з іншим.

А він сидів і рибалив, рибалив і пив.

Котячі очі занадто небезпечні, але ж він кохав свою дружину,

Вона сварилася на нього, він переживав,

Носив додому рибу, не знав, що робити, нарешті розвівся,

А потім зупинилися заводи на Павло-Кічкасі…

Він залишився один, поціновувач ґверових хмар.

З ним весь час ходила ця клята кішечка, яка тепер стала моєю неодмінною ношею.

«Тому уявляєш, повісився!»

«Боже правий!» - охає інша і хреститься.

Перша продовжує: «Отак він сидів, в’язав тенета, на них і повісився!»

Бабусі-квіткарки на цвинтарі сидять під простеньким хрестом

І вінки продають.

Коли він був іще живий, то кохав, його серце було повне – бери та вичавлюй

Цю дивну густу рідину.

Кохав ґверові хмари, дружину і кішечку.

Усе це згодом і вкоротило йому віку.

І на всіх фотокартках було написано:
«Я вас люблю», «Я вас люблю», «Я вас люблю»…

Учасник №12

Колись ви чули як гуде Майдан?        
Мабуть, що ні ,бо кожен справи має,        
А він, немов свободи ураган        
Хоч дехто це не відчуває.        
Коли я хочу серцем відпочити,       
То поринаю в емоційний стан,       
 Коли думками хочу полетіти,       
То йду сміливо на Майдан.         
Я відчуваю його запах,         
Якусь енергію людей –        
Це ніби вогняная птаха,        
Це сховище   благих   ідей.        
Так дивно відчувати серце        
Об ’ єднання всього народу        
Маленьке київське джерельце,        
Козацького це виток роду.        
Ця вулиця з ’ єднала щось магічне:        
Думки і волю, силу і буремність        
І в цьому є щось файно-естетичне        
Можливо,це народна незалежність?        
Майдан-- ти серце любого нам міста,         
 Його ти символ, віри оберіг        
Ти найдивніша перла у намисті         
 І дякую, що все це ти зберіг.  

 Учасник №15

Горчит вчерашним днем испорченное утро…
Мобильный телефон… об стену на куски…
Плевки в мой огород … Аллаха, Шивы, Будды.
Забуду… всё в подряд, но только мне не льсти..
Уймись, не трогай больше… решай свое судоку.
Пей заменитель кофе, ешь псевдо бутерброд,
Но только не мешай мне… искать в квартире Бога,
Носки, помятый фрак… я убегаю вброд.
Не бред и я не болен… вторые сутки трезвость
Решает как мне жить, как выманить тебя
Из сердца кипятком… прости, меня за дерзость,
Прости за альтруизм, но ты еще дитя,
Каких не видел мир… а я, придурок, клюнул
На смех нелепой куклы с прилавка магазина.
Пей заменитель кофе, что я тебе подсунул…
Прости меня за дерзость, резиновая Зина…

Учасник №17

Місячні пси третій день завивають на землю:

Вириваючи лапами в кратерах місяця діри.

Гей, візниче! Обкрути батогом твою рідну планету

(перевір її на тремтливість в умовах невагомості)

Гей, тореадоре! Подражни ще червоною хусткою нашу свідомість,

(хай корида земна пересилить себе й доросте до абсурду,

а биків нагодують травою з червоних тарелів).

Завива            йте собаче виття у бавовну і пхайте у вуха,

хай пронизують обертони вашу гідність і міцність

(так приємно вібрує душа під контролем у чотириногого співу).

А сьогодні, прокинувшись, Бог забажав на сніданок

яєчню з яйця, що постало із хаосу й світ породило,

щоб довести усім, що це він розпочав рід людей,

та й могутні дерева

теж його духу справа – і озера, і гори, і сонце…

Учасник №25

Вася Чьоткий жив в селі,

Грошей було на нулі.

Ні курнути, ні напитись,

Не було й на кім женитись.

Та минуло трохи часу…

Бізнесменом Вася став,

Гнав горілку й продавав

Те добро дорогоцінне,

Та ґуральню мав відмінну

Від усіх сільських подоб,

Бо Василько наш був сноб.

Все приладдя «на фірмє»

(пообклеював брендáми),

У кутку камін з вогнем,

Вася в шалику сидить,

Люльку курить і мовчить.

Гарувати Васі – зась,

Він топ-менеджер у нас.

П’є горілку з пляшки він

(головне, шо лейбл «Jack Daniels»

він на пляшку наліпив),

Підключився в Інтернет,

Тепер пише на блог.нет.

Приїжджали якісь дядьки,

Може то були й жінки,

Важко на оце відповісти,

Бо вдяглися якось дивно,

Чи то дівчина, чи як?

Може навіть то хлопак,

Одяг зовнішню розрізненість

Зовсім й геть знівелював,

Ще й на головах волосся –

Не зачешеш аж ніяк.

Понавозили вони

модньої літератури.

Був живим би дядя Сталін

– повезли би до мєнтури.

Вася згідно субкультурі

Шось там пробує вгадать,

Хоч не знає, шо ж воно,

але читає все одно.

Бізнес Васін розвивався,

Поки з гуцулом зв’язався,

Той накапав голові,

Мовляв, Вася ваш «в тіні».

Приїжджає голова,

Все як тре: на «Ниві» і в дубльонці,

Каже Васі: «Тре платити,

Панімаєш, ета бізнес –

Кожен має кришу мати,

Шоб тебе не засєклі

(ну мєнти або хачі),

Будем тебе кришувати».

Це Василь не визнавав,

Бо в душі він був бунтар.

Не схилився, руки не простяг.

Гордо майорить любові стяг.

Так! Любові! Бо вона

Васю взяла й підняла.

На руках своїх понесла,

Пуд хоробрості принесла.

Вася гуцула послав подалі -

На рідні гори й полонини.

Й авангардистів із книжками,

Й ґуральню зачинив. Не п’є віднині…

Учасник №25

Сидиш на верховині самоти,

Немов чернець в підвалинах собору,

Байдужий до захоплення і мсти,

Віддавши гнів мовчанці на покору.

Безмовний кактус на твоїм столі,

Ужалить своїм поглядом у вічі,

Він одиноченький на всій Землі,

А ти – самотніший за нього вдвічі.

Відчиниш тихим порухом вікно,

Заглянеш в небо ніби у свічадо,

І все в той час відобразить воно:

Твої надії, смутки і відради.

Уже не відчуваєш плинність днів,

І ночі пролітають мерехтливо,

Та раптом – глядь на кактус – він розцвів!

І як малюк, ти віриш знов у диво.

Отже переглядайте та отримуйте задовелення від студентської "молодої поезії".