Сьогодні, а саме за 10 годин до початку конкурсу, журі відібрало з понад 30 анкет, 12 найкращих. Як нам повідомило журі, обирати було важко, бо, цитую одного з журі конкурсу, Ярослава Ґадзінського: "я побачив загальний рівень і деякі тенденції, оцінки та градацію ставив навіть за вдалі образи та метафори,

безперечно з цих учасників будуть непогані люди, принаймні з деяких".

Ці новини нас дуже радують. Також він сказав: "мені було цікаво як пишуть та взагалі з чого починають писати, бо сам же таким недавно був!" Звичайно з отриманих анкету було видно, що деякі лиш починають, а деякі вже "маститі". Сподіваємось поетичний конкурс "КОЛІР" все прояснить. Звичайно, ті конкурсанти, що не попали в конкурс, можуть приходити та вступити поза ним. Але все-одно усіх з нетерпінням чекаємо.

Також для заального бачення додаємо вірші, які пройшли відбір, і які Ви можете почути, прийшовши 25 листопада о 16.30 в Культурно-Мистецький Центр при Національному університеті "Києво-Могилянська академія"

Ось власне й додаю вірші учасників нашого конкурсу:

Запахом лона з еротичних казок

Б'є із вікна
Весна у общагу.

Цвіт вишневий, мов перший пушок
Летить і гамує
Спрагу.

Спрага й весна
Та не празька весна
А на дворі
Не шістдесяті, а Нульові

Учасник №4

На мокрых улицах промозглого Парижа,

Средь подворотен, вони, нищеты,

Среди бездомных, дивный образ вижу,

что отречен от мира, суеты.

Сидит один, в заплатаной рубахе,

Рисует кистью - говорит слова,

Штрих, а затем другой, и вот на плахе,

уже приникла чья-то голова.

И капли крови, и ухмылка ката,

Прощальный крик приветствует закат,

Да, такова... жестокая расплата,

Безумного, приговорил аббат.

Искрятся мысли, и рождают краски,

Вновь воскрешая в памяти года,

Мгновенья те, и был когда-то счастлив,

Художник. Зла не знал тогда...

Промозглый город, серые подвалы,

Средь нищеты искать себе приют,

Его ж однажды даже в Лувр звали,

Под королевский, праздостный салют.

Его рядили в шелк, и ублажали,

А кошель наполняли до краев,

И мира блага все пообещали,

Если на верность присягнуть готов.

Если готов отречься от свободы,

И заменить пейзажи серых дней,

На звон монет, забыть про шум природы,

И рисовать портреты королей,

Если готов забыть, как плачет ветер,

И как поет в тиши ночной ковыль,

Забыть про то, как дышиться на свете,

И видеть грязь интриг, и власти пыль.

Но он не смог. Родней душе свободной,

Простор лесов и перестук копыт,

Умыть лицо с утра водой холодной,

Спокойный, тихий деревенский быт.

Он отказался! Только чтоб увидеть,

Как первые лучи скользят в листве,

Умеют как любить и ненавидеть,

Шедевры возраждались в голове...

Он бросил все! И захватив котомку,

Мольберт, две кисти, краски и сюжет,

Отправился вперед, по самой кромке,

Чтоб перед смертью смог увидеть свет.

Он шел вперед, збивая ноги в камень,

Пустынными полями, и тогда,

В мятежном сердце разгорелось пламя,

Свободы духа, мысли... навсегда!!

"Теперья буду рисовать что вижу,

Пускай ослепну!!! Ну и что, пускай!!!

Я вижу, знаю, чувствую и слышу,

Что этот мир - он для меня как рай!!!

Пускай смеються, говорят, что глупый,

Пускай кричат, что от судьбы ушел,

Но нет... вокруг слепые люди,

Ведь только так, я вновь себя обрел!!!"

Да, он дышал!! Он видел мир глазами,

Он чувствовал что возродился вновь,

Свободу - на холсте мазками,

Творил!!! Пока вскипала кровь...

На мокрых улицах промозглого Парижа,

Средь подворотен, вони, суеты,

Среди бездомных, дивный образ вижу,

Что смог однажды убежать от темноты....

Учасник №5

сон, світлий шепіт вікон

із небес, що над нами

ллється морок з зірками

і дзвенить, ідзвенить в тон:

«Сон»

ніч, щастя втомлених віч,

світлий подих світання

ти не спав? – це кохання

дивовижно прекрасна ця річ

ніч

Учасник№7

Я чиста сторінка твого альманаху претензій
Лови - не спіймаєш , я знову втекла з - під вінця
Твоїх резолюцій, вакацій, і псевдо - протекцій
Я знов усміхаюсь - бо знову не та і не ця.
Твої де жа вю - то мої вільнонаймані вбивці
Чатують...Сховавшись під ковдру солодких вогнів
Я знов прокидаюсь - на шиї криваве намисто
Від ніжних цілунків моїх самострачених днів.

Учасник №8

Коричневі гранули загиблого паперу стискає долоня, сама не своя... Якщо вірити буддистам, то навіть кавова гуща є чиїмось пеклом... Чому вмирають птахи? Згорає сонце? Солодшає Диявол? Чи знаєш ти, які у нього карі очі? Абсолютна свобода чи вічний лабіринт? А що страшніше: мертва вічність чи просто чужа? Не думай, ліпше просто дихай, як мудрий лис. Це ще не розпач? 
 
 Ненавиджу жорстокість червоного шрифту. Смердить коньяком. Чомусь від цього стало смішно. Ні, не до вирячених зіниць. Просто схотілося  викрикнути цій надмірній  різкості найвишуканіше з проклять. Треба менше альтернатив. Базальне червоне. Просто .коньяк